Фільми

Екранізації

• Перша екранізація у 1952 р. у фільмі «Вождь червоношкірих та інші» (США).
• Мультиплікаційний фільм «Останній лист» у 1984 р. (СРСР).
• Художній фільм «Останній лист» у 1990 р. (Казахстан).
• Художній фільм «Останній осінній листок» у 2005 р. (Україна).

https://www.youtube.com/watch?v=Gq6FWJuRHLg

Парадоксальність

Парадоксальність новели О. Генрі “Останній листок”

Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви. Центральні персонаж і твору -- дві бідні дівчини-художниці Сью і Джонсі, які приїхали до Нью-Йорка з провінції. Джонсі тяжко захворіла на пневмонію. Годинами вона дивилась у вікно, на плющ, який плівся по стіні будинку у дворі, лічила листки, що опадали з плюща: ”Коли впаде останній, я помру”. Усі зусилля Сью збити Джонсі з цієї небезпечної думки зазнавали поразки. І ось на плющі залишився останній листок. Життя дівчини врятував старий художник на ім'я Берман, бідний невдаха, який жив на першому поверсі, під студією Сью і Джонсі. Він під льодяним дощем уночі намалював на стіні листок плюща замість того, який зірвав вітер. Образ листка, що не підкоряється холодним вітрам, збудив у Джонсі волю до життя, і вона одужала. А старий Берман захворів на пневмонію і помер.

Атмосфера твору пройнята напруженим чеканням найстрашнішого: Джонсі приречена, вона вже почала рахувати сво останні дні та листки на старезному плющі, який видно з вікна вбогої кімнати.”... Я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти - дедалі нижче і нижче - як один з отих нещасних, виснажених листків”. Ця драматична ситуація виявляє різні типи ставлення до життя. Джонсі поступилася хворобі та злій недолі, а коли людина перестає боротися, зазначає О.Генрі, її життя в небезпеці. Сью допомагає своїй подрузі добрим, чуйним словом. Вона робить вигляд, що нічого не трапилося, плаче, ховаючись від Джонсі, проте Сью нічого не може змінити в перебігу подій і страждає від безсилля. Лікар уособлює тверезу оцінку ситуації: “Я зроблю все, що може наука. Але коли мій пацієнт починає діяти в інтересах гробаря і починає рахувати карети в похоронній процесії, я скидаю з цілющої сили ліків п'ятдесят відсотків. Якщо вам вдасться, щоб вона хоч раз спитала, який буде цієї зими новий фасон рукавів пальто, я зможу поручитися, що в неї буде шанс”. Судячи з розмов героїв, ми розуміємо, що Джонсі хвора не тільки фізично, але й духовно -- від постійних злиднів, приниження, безнадії. Вона навіть забула про свою мрію намалювати Неаполітанську затоку, а коли художник перестає мріяти, йому залишається тільки одне -- померти.

Найбільш психологічно складним образом в новелі є старий Берман. Автор іронізує з його кумедної зовнішності (“Борода Мойсея Мікеланджело ... спускалась у нього з голови сатира ... на тіло гнома”), з його постійних розмов про шедевр, який він коли-небудь залишить світові. До того ж, Берман “п'є запоєм”, у нього з характер сварливого старого, який знущається з “будь-якої сентиментальності”. І все ж таки О.Генрі знаходить у реальному житті силу, здатну подолати смерть, -- це християнська любов, людяність, що втілюються в образі старого Бермана. Проте пізніше стає зрозумілим, що це лише зовнішня маска, за якою ховається добре й чутливе серце. Життя Бермана не менш трагічне, ніж життя дівчат. Довгі роки, мріючи намалювати неперевершений шедевр мистецтва, але змушений заробляти на хліб дешевими рекламами, він поступово втратив свій талант і надію стати справжнім художником. Чисте полотно на мольберті так і залишалося чистим протягом 25 років. Однак Берман забув про свої негаразди, коли почув про хворобу Джонсі. “ - Що, хіба є ще такі дурні, щоб умирати через листя, яке осипається з клятого плюща? Вперше чую. Як це ви дозволяєте їй забивати голову такими дурницями?” Душа митця і серце людини не померли разом із його втраченими надіями. Берман відчув, що настав момент намалювати свій головний шедевр у житті -- останній листок плюща на стіні, щоб Джонсі завжди могла бачити його і не померла. Джонсі одужала, але старий Берман застудився й пішов в інший світ, навіть не почувши слів вдячності. Але саме він виявляється спроможним на великий акт самопожертви -- ціною власного життя підтримує дух Джонсі і рятує її від смерті. Цей старий невдаха і пияк постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на допомогу і іншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі, а смерть його викликає в нас такий самий біль, ніби з життя пішла близька для нас людина.

“Останнній листок” -- одна з найкращих новел в усій світовій літературі, яка розкриває тему відданої любові людини до людини, це взірець майстерної композиції, яка вирізняється динамічним сюжетом. У ній автор використовує такий прийом, як несподівана кінцівка (до речі, це його улюблений прийом побудови сюжету). По суті, новела є прикладом “подвійної розв'язки”, тобто тут наявні дві сюжетні лінії: хвороба Джонсі і, шедевр Бермана. Формально основною сюжетною лінією є хвороба Джонсі, але тільки формально. Насправді головною подією в творі є самовідданість Бермана. Обидві лінії дістають остаточну несподівану розв'язку тільки в наприкінці новели, коли Сью розкриває правду подрузі. Завдяки такому прийому О.Генрі тримає читача в напрузі до самого кінця новели. Але цей прийом виконує ще одну функцію -- за його допомогою старий Берман в одну мить морально виростає в наших очах і перетворюється на символ самопожертви. Найвищим мистецтвом є мистецтво бути людиною. Вчинок Бермана - його мрія, його шедевр.

Таким чином, О.Генрі допомагає читачам зрозуміти, що сенс життя (яким би складним воно не було) -- у самому житті: треба жити всупереч обставинам і негараздам. Разом із Джонсі ми усвідомлюємо: життя дається тільки один раз, тому треба боротися за нього і витрачати його на добрі справи, заради продовження життя інших людей.

Загальний опис

"Останній листок" — зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви

Видатний американський письменник О'генрі писав свої новели з життя звичайних мешканців Америки свого часу. Тому його твори мали такий великий успіх серед читачів. Вони були близькі кожному, бо кожен міг побачити в персонажах новел своє особисте оточення, або навіть уявити себе одним з головних героїв. Але, на відміну від реальних життєвих подій, новели О'генрі часто мають щасливу кінцівку!

Однією з найкращих новел письменника є "Останній листок". Почуття безкорисної дружби та самовідданості між молодими дівчатами та старим художником захоплюють своєю щирістю та чистотою.

Сью та Джонсі — дві подруги, яких поєднує життя. Вони, як сестри, поділяють разом і домівку, і їжу, свої незгоди та радощі. їх дружба більша, ніж просте товаришування, бо кожна здатна на самопожертву заради іншої. Життя не занадто добре до дівчат, вони змушені брати замовлення на малюнки заради грошей, які потрібно сплачувати за помешкання, їжу та інші людські потреби. Проте їх мізерних заробітків ледве вистачає на те, щоб сплачувати рахунки. Тому тяжка хвороба Джонсі є для дівчат нелегким випробуванням, адже грошей на ліки немає, і немає можливості їх заробити. Джонсі вимушена залишитися без медичної допомоги, віч-на-віч із хворобою, користуючись лише дружньою підтримкою своєї подруги Сью та старого художника Бермана.

Старого Бермана пов'язує з дівчатами почуття щирого бажання допомогти. Його опікування молодими художницями виникло із потреб його душі і як досвідченого художника, і як людини, яка почуває себе самотньо і під кінець життя поспішає витратити свої батьківські почуття. Він намагається полегшити дівчатам умови існування і хвилюється за них більше, ніж за себе.