Парадоксальність

Парадоксальність новели О. Генрі “Останній листок”

Це зворушлива історія самовідданої дружби і самопожертви. Центральні персонаж і твору -- дві бідні дівчини-художниці Сью і Джонсі, які приїхали до Нью-Йорка з провінції. Джонсі тяжко захворіла на пневмонію. Годинами вона дивилась у вікно, на плющ, який плівся по стіні будинку у дворі, лічила листки, що опадали з плюща: ”Коли впаде останній, я помру”. Усі зусилля Сью збити Джонсі з цієї небезпечної думки зазнавали поразки. І ось на плющі залишився останній листок. Життя дівчини врятував старий художник на ім'я Берман, бідний невдаха, який жив на першому поверсі, під студією Сью і Джонсі. Він під льодяним дощем уночі намалював на стіні листок плюща замість того, який зірвав вітер. Образ листка, що не підкоряється холодним вітрам, збудив у Джонсі волю до життя, і вона одужала. А старий Берман захворів на пневмонію і помер.

Атмосфера твору пройнята напруженим чеканням найстрашнішого: Джонсі приречена, вона вже почала рахувати сво останні дні та листки на старезному плющі, який видно з вікна вбогої кімнати.”... Я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти - дедалі нижче і нижче - як один з отих нещасних, виснажених листків”. Ця драматична ситуація виявляє різні типи ставлення до життя. Джонсі поступилася хворобі та злій недолі, а коли людина перестає боротися, зазначає О.Генрі, її життя в небезпеці. Сью допомагає своїй подрузі добрим, чуйним словом. Вона робить вигляд, що нічого не трапилося, плаче, ховаючись від Джонсі, проте Сью нічого не може змінити в перебігу подій і страждає від безсилля. Лікар уособлює тверезу оцінку ситуації: “Я зроблю все, що може наука. Але коли мій пацієнт починає діяти в інтересах гробаря і починає рахувати карети в похоронній процесії, я скидаю з цілющої сили ліків п'ятдесят відсотків. Якщо вам вдасться, щоб вона хоч раз спитала, який буде цієї зими новий фасон рукавів пальто, я зможу поручитися, що в неї буде шанс”. Судячи з розмов героїв, ми розуміємо, що Джонсі хвора не тільки фізично, але й духовно -- від постійних злиднів, приниження, безнадії. Вона навіть забула про свою мрію намалювати Неаполітанську затоку, а коли художник перестає мріяти, йому залишається тільки одне -- померти.

Найбільш психологічно складним образом в новелі є старий Берман. Автор іронізує з його кумедної зовнішності (“Борода Мойсея Мікеланджело ... спускалась у нього з голови сатира ... на тіло гнома”), з його постійних розмов про шедевр, який він коли-небудь залишить світові. До того ж, Берман “п'є запоєм”, у нього з характер сварливого старого, який знущається з “будь-якої сентиментальності”. І все ж таки О.Генрі знаходить у реальному житті силу, здатну подолати смерть, -- це християнська любов, людяність, що втілюються в образі старого Бермана. Проте пізніше стає зрозумілим, що це лише зовнішня маска, за якою ховається добре й чутливе серце. Життя Бермана не менш трагічне, ніж життя дівчат. Довгі роки, мріючи намалювати неперевершений шедевр мистецтва, але змушений заробляти на хліб дешевими рекламами, він поступово втратив свій талант і надію стати справжнім художником. Чисте полотно на мольберті так і залишалося чистим протягом 25 років. Однак Берман забув про свої негаразди, коли почув про хворобу Джонсі. “ - Що, хіба є ще такі дурні, щоб умирати через листя, яке осипається з клятого плюща? Вперше чую. Як це ви дозволяєте їй забивати голову такими дурницями?” Душа митця і серце людини не померли разом із його втраченими надіями. Берман відчув, що настав момент намалювати свій головний шедевр у житті -- останній листок плюща на стіні, щоб Джонсі завжди могла бачити його і не померла. Джонсі одужала, але старий Берман застудився й пішов в інший світ, навіть не почувши слів вдячності. Але саме він виявляється спроможним на великий акт самопожертви -- ціною власного життя підтримує дух Джонсі і рятує її від смерті. Цей старий невдаха і пияк постає взірцем тієї дієвої любові, яка без жодного слова кидається на допомогу і іншим. Образ Бермана набуває справжньої духовної величі, а смерть його викликає в нас такий самий біль, ніби з життя пішла близька для нас людина.

“Останнній листок” -- одна з найкращих новел в усій світовій літературі, яка розкриває тему відданої любові людини до людини, це взірець майстерної композиції, яка вирізняється динамічним сюжетом. У ній автор використовує такий прийом, як несподівана кінцівка (до речі, це його улюблений прийом побудови сюжету). По суті, новела є прикладом “подвійної розв'язки”, тобто тут наявні дві сюжетні лінії: хвороба Джонсі і, шедевр Бермана. Формально основною сюжетною лінією є хвороба Джонсі, але тільки формально. Насправді головною подією в творі є самовідданість Бермана. Обидві лінії дістають остаточну несподівану розв'язку тільки в наприкінці новели, коли Сью розкриває правду подрузі. Завдяки такому прийому О.Генрі тримає читача в напрузі до самого кінця новели. Але цей прийом виконує ще одну функцію -- за його допомогою старий Берман в одну мить морально виростає в наших очах і перетворюється на символ самопожертви. Найвищим мистецтвом є мистецтво бути людиною. Вчинок Бермана - його мрія, його шедевр.

Таким чином, О.Генрі допомагає читачам зрозуміти, що сенс життя (яким би складним воно не було) -- у самому житті: треба жити всупереч обставинам і негараздам. Разом із Джонсі ми усвідомлюємо: життя дається тільки один раз, тому треба боротися за нього і витрачати його на добрі справи, заради продовження життя інших людей.